Роль українських жiнок у час вiйни надзвичайно велика та цiнна. Сьогоднi вони нарiвнi з чоловiками боронять нашу країну на всiх фронтах, Незважаючи на свої страхи, переживання та бiль, демонструючи незламнiсть та вiру в майбутнє.
Однiєю з таких незламних українок є лiкар-стоматолог, засновниця благодiйного фонду «Corp32» Наталiя Чобан. Цiй тендiтнiй з виду жiнцi вистачає сил та завзяття успiшно поєднувати особисте життя та розвиток своєї справи, участь у мiжнародних заходах та благодiйнiсть, волонтерство, кропiтку працю на перемогу України.
Народилася Наталiя Чобан у Болградському районi Одещини. З дитинства мрiяла стати лiкарем, хоча в родинi, за її словами, нiхто не був пов’язаний з медициною. Дитяча мрiя втiлилася у справу життя: вже понад десять рокiв Наталiя як успiшний, затребуваний стоматолог ламає стереотип про «лiкаря, якого всi бояться».
– Наталiє, ми неодноразово чули про вашу дiяльнiсть, однак зустрiчаємося з вами вперше, тож, насамперед, хочеться бiльше дiзнатися про те, що пiдштовхнуло вас до лiкарської професiї, та про ваше становлення як фахiвця.
– Навчаючись у школi, я дуже любила науку, часто була учасницею олiмпiад з бiологiї та хiмiї. Бажання стати лiкарем у мене з’явилося ще у 5-му класi, це навiть десь занотовано у моїх шкiльних творах. А в 9-му я вже навiть визначилася з профiлем – стоматологiя. Мої батьки, хоч i були далекi вiд медицини, проте знали, що вступити до медичного унiверситету – справа надто складна й проблематична. Вони переймалися через мiй вибiр, та при цьому дуже пiдтримували. Однак я вступила на бюджет, i вiдтодi почалося моє цiкаве студентське життя, сповнене, знову ж таки, навчання та наукової роботи. Вiдверто кажучи, було складно, бо це вагомий обсяг знань i велика вiдповiдальнiсть. Однак я розумiла, що пiсля закiнчення унiверситету на мене не чекає власний кабiнет, тому завжди проявляла iнiцiативу, продовжувала писати науковi роботи. А на третьому курсi зустрiла свого наставника, який дав менi багато професiйних практичних знань та навичок.
– Теоретичне навчання та першi практичнi навички – то основа основ. Але самостiйна робота – це вже iнший рiвень вiдповiдальностi. З чого i як починали?
– Мiй наставник, так би мовити, поставив менi руку, тому вже на 5-му курсi я могла самостiйно практикуватися на своїх друзях, родичах та знайомих. Пiзнiше потрапила на практику в унiверситетську стоматологiчну клiнiку, а паралельно працювала у приватнiй. У 2015 роцi я почала арендувати власне мiсце, бо вже було достатньо запитiв для цього. Так i почалася моя самостiйна дiяльнiсть як стоматолога, хоча, чесно кажучи, спочатку було дуже страшно. Адже це – величезна вiдповiдальнiсть! Думаю, саме це почуття вiдповiдальностi, а не лише фаховий рiвень, стало запорукою моєї успiшної дiяльностi. Працювала багато, з натхненням i задоволенням. А через кiлька рокiв самостiйної діяльності вiдчула, що робота мене повнiстю поглинула. Постiйнi прийоми клiєнтiв нiби позбавили мене чогось цiкавого, того, що потрiбне жiнцi. Саме тодi менi запропонували взяти участь у конкурсi краси, хоча це зовсiм не мiй напрям. Але я погодилась, бо на той момент менi це справдi було потрiбно. I несподiвано для себе здобула титул «Мiс Планета туризм» у Грецiї! Я отримала класний досвiд, розкрила у собi ту жiнку, яка надихає. Пiсля цього я з радiстю повернулась до своєї улюбленої справи, сповнена сил. Все-таки в шкiльнi роки я зробила правильний вибiр, переконуюсь у цьому щодня!
– Ви, без перебiльшення, обрали один з найскладнiших профiлiв медицини. Бо всi ми знаємо, що стоматологiв бояться найбiльше!
– Перше, що я чую, коли до мене заходять пацiєнти, – це те, що вони бояться стоматологiв. Тому я спочатку намагаюся поспiлкуватися з пацiєнтом, створити комфортну атмосферу та дати йому вiдчуття безпеки. Це справа довiри та боротьби зi своїми страхами. Я хочу змiнити ставлення людей до стоматологiв, адже не треба боятися тих, хто не хоче завдавати болю, а лише прагне допомогти. Тим бiльше, що i сама стоматологiя постiйно прогресує: сьогоднi iснує багато iнструментiв, якi дають змогу лiкувати, не завдаючи болю, i мiнiмiзувати ускладнення захворювання зубiв та порожнини рота. Я, до речi, працюю також i з дiтками. Це моє окреме натхнення та любов. Батьки довiряють менi свою малечу, бо знають, що ми обов’язково знайдемо спiльну мову i це змiнить їх ставлення до стоматологiї у цiлому.
– Незважаючи на щiльний графiк та складну роботу, ви з початку повномасштабного ворожого вторгнення багато часу придiляєте волонтерськiй дiяльностi. Як для вас почався ранок 24 лютого та як змiнилося ваше життя з початком великої вiйни?
Наталія Чобан була нагороджена подякою за самовіддану волонтерську діяльність з нагоди Міжнародного дня волонтера. Подяку вручав голова Одеської ОВА Максим Марченко
«Здорова нація, навіть в умовах війни, — моє покликання!»
– Як і всі українці, я прокинулася о 5-й ранку від вибухів. Спочатку не хотілося вірити у цей жах, але, зрозумівши, що це не чийсь злий жарт, ми разом з усією сім’єю вирушили до бабусі, на мою батьківщину. Там я змогла протриматися три тижні. Остаточний дзвінок, що повернув мене до Одеси, був від моїх пацієнтів. Це були батьки маленької дівчинки, яка вже не могла терпіти зубний біль і лікуватися хотіла виключно у мене. Я повернулася і відтоді вже не їхала з міста, працюючи у своєму кабінеті. В той момент благодійність для мене стала можливістю бути корисною через свій розум, думки та дії. Так я стала волонтером в обласному гуманітарному штабі, координуючи багато процесів, особливо тих, що стосуються медичної сфери.
Запитавши себе, чим я ще можу бути корисною у боротьбі своєї країни з ворогом на своєму фронті, я вирішила надавати безкоштовну допомогу військовим та переселенцям при гострому зубному болі.
– Ви також створилi власний благодiйний фонд i працюєте над особливо важливим сьогоднi проєктом «Мобiльна стоматологiя». Розкажiть детальнiше про це.
– Ще на початку своєї фахової дiяльностi я перевiряла стан зубiв у дiтей шкiльного вiку в рiзних населених пунктах нашої областi. І була дуже засмучена тим, що побачила, бо проблеми з порожниною рота були ледь не у кожної дитини. Вже тодi я замислилась над створенням платформи, метою якої було б пiдвищення рiвня обiзнаностi населення щодо захворювань та профiлактики зубiв i порожнини рота. Я планувала їздити по рiзних точках i вести прийоми, проводити профiлактичну роботу, розповiдати про необхiднiсть вiдвiдування стоматологiв.
А з початком вiйни, розумiючи важливiсть лiкування зубiв, зокрема – i зі слiв вiйськових, я вирiшила втiлити цю iдею у життя у виглядi «Мобiльного стоматологiчного кабiнету». Бо в умовах вiйни це як нiколи актуально. Влiтку 2022 року я заснувала благодiйний фонд «Corp32», головною метою якого є пiдтримка здоров’я нацiї навiть за умов вiйни. Фонд «Corp32» вже став генератором змiн й iнiцiатором рiзних проєктiв. Один з головних проєктів фонду – та сама мобiльна стоматологiя «The Smile Bus»: машина, iнтегрована стоматологiчним обладнанням та персоналом, що надає медичну допомогу пацiєнтам поза стоматологiчною клiнiкою в тих пунктах та мiстечках, де її просто немає внаслiдок вiйни. Одна така спецiалiзована машина зможе обслуговувати понад 3000 людей на рiк. Поки що, на жаль, кабiнет ще не діє, але ми активно працюємо над його запуском. Я безмежно вдячна усiм, хто вже пiдтримав проєкт «The Smile Bus» i закликаю небайдужих доєднатися, бо це те, що дозволить пiдтримати життя та здоров’я українцiв.
Незабаром я маю виступити з його презентацiєю на форумi у Глазго, де будуть присутнi полiтики, бiзнесмени, жiнки-лiдери зi всього свiту. Хочеться не просто назвати своє iм’я i розповiсти про цю благодійну місію, а показати те, що переживають українцi у час вiйни. Пiд час форуму я продемонструю вiдеоролик, у якому задокументованi жахливi трагедiї, що чинять росiйськi вояки на наших землях, як щоночi ми прокидаємося вiд сирен та живемо у суцiльному стресi. Хочеться таким чином проникнути у серця та душi всiх присутнiх, аби вони хоч на хвилинку уявили, що нам доводиться переживати щодня.
– Великий обсяг професiйної i волонтерської роботи, щоденний щiльний графiк i грандiознi плани. Де вдається набиратися сил та натхнення для всiх цих справ?
– З початку повномасштабної війни ніхто з нас не зупинявся ні на хвилину. Постійна робота, допомога, тривога через погані новини, і у той же час радість за досягнення на фронті наших військових, повернення в Україну наших полонених… І у всьому цьому важливо трохи призупинитися, проживати своє життя «тут і зараз», бо якщо ми не дбатимемо про себе, то не зможемо бути ефективними у роботі на таку очікувану перемогу. Тому мене часто можна побачити одну за столиком якогось затишного кафе або ж зустріти на прогулянці Трасою здоров’я з друзями та рідними. Ця війна розлучила багато сімей, близьких людей, друзів, однак багатьох з нас вона й об’єднала. На своєму шляху я зустріла і продовжую зустрічати багато чудових людей, спільно з якими ми робимо безліч добрих справ, підтримуємо один одного і віримо у перемогу. Бо тільки разом – ми сила!
Незважаючи на мій щільний графік, я знаходжу у собі сили та енергію працювати щодня безперестанку. А все тому, що відчуваю себе на своєму місці і щиро люблю те, чим займаюсь. Ми всі маємо свою місію, і я свою знаю чітко!
